Дорогі мої земляки!

Звертаюся до Вас, сповнений тривогою за нашу медичну галузь, розуміючи Ваше обурення сучасним станом медицини загалом і зокрема в нашому місті. Я не збираюся бути третейським суддею поміж Вами та чиновниками. Прийміть моє звернення до Вас як біль пересічного білоцерківчанина і як тривожний виступ медпрацівника середньої ланки з більш ніж тридцятирічним стажем роботи на станції швидкої медичної допомоги.

Нинішній убогий стан більшості медпрацівників виник не сьогодні. Це відбувалося протягом останніх 15‑20 років. Кожна нова влада зраджувала медиків неодноразово, як і весь наш народ. І це правда! Але нині стає прикро ще й від того, що свій же народ готовий розірвати тих, хто, не дивлячись на беззаперечну відданість вибраній професії, чесно виконував і продовжує виконувати свої безпосередні обов’язки в стаціонарах, поліклініках, у каретах швидкої допомоги, на вулиці тощо.

На жаль, і серед людей у білих халатах ще трапляються непоодинокі випадки зради клятві Гіппократа. На жаль, і серед медиків трапляються хабарники, рвачі, безсердечні та непорядні люди! Сьогодні в медицині – чимало випадкових людей, які пішли вчитися в медичні вузи лише з одною метою: якнайшвидше збагатитися на горі хворих і потерпілих.

І це один бік медалі. Але є й інша правда, яку не хотіла та не хоче почути більшість скривджених людей. Та заради об’єктивності я цю правду пригадаю.

Ви, саме Ви, дорогі мої земляки, не зберегли покоління хороших лікарів. Вам його подарував час як компенсацію за помилки соціалістичного минулого, одну з небагатьох цінностей, яку Ви мали задарма. Ви просто згноїли цей подарунок – скаргами, кляузами, образами, невдоволеністю, мовчанкою, байдужістю, ненавистю до тих, хто з останніх сил, за жебрацьку зарплату, маючи величезні обов’язки і при цьому не маючи жодних прав, намагався боротися за Ваше здоров’я. А нині це покоління, виховане в дусі альтруїзму, гуманізму і безкорисливості, благополучно вимирає. Залишаються тільки одиниці.

Нові лікарі вже не будуть такими – вони ростуть в іншій епосі, де в порядку речей те, що людина людині – вовк, що без грошей немає роботи, що коли не ти – то тебе. І, як діти своєї епохи, вони не можуть поводитися так, як ті, що йдуть у пітьму поколінь, яких Ви добиваєте.

Ви мовчали, коли лікарі жили на злиденну зарплату. Ви хором засуджували, коли лікар, який доходив до нервового зриву, сварив Вас за необґрунтований виклик. Ви не звертали уваги, що люди, які рятували Ваше життя, живуть без соціальних пільг, без привілеїв, без достойної поваги до своєї праці. Ви зрадили лікарів, люди!!!

Куди йдуть лікарі? Подалі від Вас! Повірте моєму слову!

Помираючи в злиднях, від інфарктів, інсультів та онкології, забуті всіма врятованими та зціленими, Вони йдуть у кращий світ, де не буде таких, як Ви!

І коли ж Ви, дорогі мої земляки, схаменетеся і перестанете вбивати останній цвях у домовину власними руками, так і не розібравшись у глибинних причинах занепаду не лише медицини, а й загалом занепаду духовності в нашій державі?

Р. S. Вибачте за різкий тон мого звернення до Вас, але вже накипіло!

Джерело