Із суб’єктивних причин автор цього матеріалу напередодні свята - Дня медичного працівника зустрівся з головним лікарем Білоцерківської станції швидкої медичної допомоги Володимиром Афанасійовичем Семенченком не стільки заради поздоровлень, як мовиться, з нагоди, а задля оприлюднення ситуації стосовно роботи цього лікарняного закладу. Адже на цей підрозділ міської медицини чекають радикальні зміни у зв’язку з реформуванням. Тож розмова з Володимиром Афанасійовичем розпочалася не з передсвяткових запитань, а з буденних.

-Володимире Афанасійовичу, вся медицина України, і міста зокрема, нині переживає не кращі свої часи. Конкретизуючи запитання, що сьогодні найбільше дошкуляє у вашій професійній щоденній роботі?

-Зазначу, що на фоні роботи інших медичних закладів міста, ситуація із забезпеченням лікарськими засобами, матеріалами – терпима. Також місто справно постачає для карет «103» паливно-мастильні матеріали і таке інше. Однак, щоб не склалося ілюзій такого собі безпечного життя на «швидкій», то варто справді торкнутися деяких проблем. Наприклад, не вистачає лікарів. На сьогодні, на «швидкій» є 8 вільних ставок. Турбує і парк автомобілів. Із двох десятків авто – майже 80 відсотків виробили свій ресурс. Нагадаю, що за відповідними так званими нормами, карети «103» потрібно міняти кожні 5 років.

-Мене здивувала нестача кваліфікованих лікарів. У чому суть проблеми?

-Чинників чимало. Але найголовніший із них –важка позмінна праця, за яку, скажу відверто, мало платять. Особливо лікарям-початківцям на цій лікарняній ниві. Ну, хіба то гроші – 1200 гривень в руки у місяць людині з вищою спеціальною освітою?!

-Розкажіть, будь ласка, бодай коротко про роботу своїх підлеглих.

-На сьогодні у нас працюють 297 працівників: 45 лікарів, 107 фельдшерів, 34 санітари, 73 водія та 39 інших співробітників. Функціонують 17 бригад, із них 9 лікарських та 8 фельдшерських. Лікарські бригади розподіляються на лікарські загально профільні та спеціалізовані. Згідно з призначенням бригад, ми і надаємо цілодобово всіляку медичну допомогу хворим мешканцям міста, не рідко рятуючи їм життя. Тобто, виїжджаємо за викликами на вулиці, на виробництво, в установи, заклади, організації – не залежно від встановленого діагнозу та стану пацієнта: з приводу травм, отруєнь, пологів, ускладнень вагітностей, а також виїжджаємо з приводу загострень хронічних захворювань, погіршення стану пацієнтів, а також для активного нагляду за їх станом у вечірній час…

-І ось таке, майже банальне запитання: чи часто трапляються з вашими колегами курйозні випадки? Приміром, рукоприкладство з боку пацієнтів, особливо тих, як кажуть у народі, що не здорові на голову?

-На жаль, не всі люди бачать у нашій службі істинних рятівників. Трапляються випадки, коли родичі пацієнтів, а то й самі пацієнти зустрічають карету “швидкої” з безпричинною лайкою, а інколи й з кулаками. Через подібні обставини ми нещодавно були змушені звертатися до правоохоронців… Одне слово, з приводу інциденту стосовно винних громадян порушено кримінальну справу.

Принагідно, торкнуся й інших негараздів, котрі, м’яко кажучи, заважають нам працювати. Приміром, прибудинкові території так захаращені транспортом, що заважають під’їздові карет, погано освітлені двори будинків, нерідко немає взагалі освітлення у самих під’їздах будинків. Також суттєво й оперативно заважає працювати медперсоналу і низька культура водіїв автотранспорту на шляхах і вулицях міста. І це попри те, що навіть дитина розуміє, що авто «103» виїжджає не на прогулянку, а на екстрену і термінову допомогу. А тут – кожна хвилина дорога, бо від неї нерідко залежить життя хворого.

-Володимире Афанасійовичу, «во язицех» реформування Станції швидкої медичної допомоги. Що чекаєте від цього реформування?

-Це питання настільки ємке й непросте, що для його висвітлення тут не обійдешся кількома словами. Так, дійсно, на нас чекають серйозні зміни у функціонуванні. І не в далекій перспективі, а до кінця поточного року. Тобто, реформувань нам не обминути. Але як би там не було, а ми надіємося на полегшення в нашій роботі. Ну, хоча б у плані забезпечення кращим медичним устаткуванням, автотранспортом, навігаторами. А ще – належним фінансуванням. 

-Трохи «невдало» вийде у світ номер нашого щотижневика з Вашим інтерв’ю (відносно Дня медичного працівника, котре громадськість уже відсвяткує) , та все ж скажіть кілька вітальних слів на адресу колег. Одне слово, вітання стане на кшталт – краще пізно, ніж ніколи.

-Побажаю їм найбільш земного: щастя, здоров’я, довгих років життя, злагоди в родинах, в колективі. Щоб з радістю йшлося на роботу та до родинної оселі. А ще – злагоди самим із собою, бо ще древні мудреці стверджували, що хороша думка - то половина здоров’я.